Зміст реферату "Церковна архітектура середньовіччя"

Доба середньовіччя – це досить тривалий історичний період, надзвичайно насичений подіями в культурному житті людства. Термін “середні віки” виникає в Італії ХV-ХVІ ст. Деякі італійські гуманісти під цим терміном розуміли період глибокого занепаду європейської культури, втілення догматизму, релігійного фанатизму, придушення свободи особистості. Період виразного домування середньовічної культури у Середземномор’ї умовне поділяють на три основні етапи:

• Раннє Середньовіччя – ІV-VІІІ ст.;
• Зріле Середньовіччя – ІХ-ХІІ ст.;
• Пізнє Середньовіччя – ХІІІ-ХV ст.

Найважливішим фактором формування і розвитку культури Середньовіччя стали християнська релігія і церква.

В архітектурі нові риси починають складатися з ІV ст., коли виникають типи храмів, принципово відмінні від своїх античних попередників, – видовжені й часто поділені на поздовжні внутрішні площі церковні базиліки (з грецького “царський будинок”, за античності базиліки будували як цивільні приміщення громадського призначення) і поруч з ними центричні купольні споруди, квадратні або круглі (ротонди), що виконували функції баптистеріїв (хрещалень) або мортиріїв (місць поховання або лише поклоніння певним святим, переважно, мученикам). Оскільки західна архітектура раннього Середньовіччя перебувала в занепаді, провідну роль в архітектурному будівництві відіграло візантійське зодчество, що з VІ-VІІ ст. активно поширювалося і на Заході. З V ст. форми і способи побудови храмів починають усе більше варіюватися і ускладнюватися. До нашого часу збереглися кам’яні та цегляні храми V-VІ ст., в яких спостерігається значне розмаїття форм і планів при збереженні настрою зовнішньої монументальної суворості, яка ефективно контрастує з розкішшю образотворчого та декоративного вбрання інтер’єрів. Шедеври серед прямокутно-купольних базилік є храм Святої Софії в