Зміст реферату "Дерев’яна архітектура Покуття"

Поетичність дерев’яних українських церков оспівав Т . Г. Шевченко:

А онде, онде за Дніпром
На пригороді, ніби капличка
Козацька церква невеличка
Стоїть з похиленим хрестом

На жаль, про ці шедеври українського народного генія знає не так уже й багато людей. А зберегти їх буває дуже важко – дерево матеріал нестійкий і досить необережно кинути цигарку чи сірника, щоб чудова пам’ятка національного мистецтва зникла навіки.

Тому в тих областях, де ворожі навали й війни прокочувалися по наших містах і селах, пам’яток дерев’яного будівництва залишилося дуже мало. У гірських районах Карпат їх уціліло значно більше, але й тут вони потребують ретельної охорони. Українські дерев’яні церкви дуже різноманітні і за своїми формами і за художньою образністю. В кожній історико-географічній області складалися свої стилістичні особливості. Проте всім українським дерев’яним спорудам притаманні й загальні риси. Для української архітектури характерні перепади даху, так звані “золоми”, що ілюзорно підвищують всередині висоту споруди.

Збереглися пам’ятки ХVІ-ХVІІ ст. релігійного культу. Наприклад дзвіниці. Дзвіниці ставляться звичайно окремо від церков, часом навіть у значному віддаленні від них. Лише в тих місцевостях які були в сусідстві до Заходу будували дзвіниці разом із церквою (Лемківщина, почасти Бойківщина, Закарпаття, Слобожанщина). Хоч найстарші збережені зразки дерев’яних дзвіниць походять із початку ХVІ ст., але ряд даних вказує на їх давню місцеву культуру, що сягає доби готики. Знаємо також, що в Україні церкви й особливо монастирі пристосовувалися до оборонних цілей не тільки в середньовіччі але й у ХVІ-ХVІІІ століттях.