Зміст реферату "Ансамбль у Кхаджурахо"

X-XI ст. – часи найвищого розквіту індійської архітектури, панування феодального ладу. На той час Індія складалася з окремих феодальних держав, де на основі багатої культурної спадщини попередніх епох розвинулися місцеві архітектурні та художні школи. Ця спадщина використовується для потреб часу, вона повністю відповідає духу і нормам індійської міфології, звідки митці черпають безліч сюжетів.

В усій архітектурі середньовічної Індії використовується камінь, причому головну роль в її художній виразності відіграє пластика форм. Звідси скульптурний принцип побудови композиції споруди і величезна роль тематичної та декоративної скульптури, яка настільки є невід'ємною від архітектури, що іноді важко провести між ними межу. При цьому індійська архітектура з давніх часів виробила свою художню мову, джерелом якої, як вважає більшість дослідників, є традиції народної архітектури. Монументальна архітектура цього періоду – це, головним чином, брахманські й джайнські (два напрямки індійської релігії) храми та їх комплекси. Храми орієнтовано зі сходу на захід і в цьому напрямі розміщують храмові приміщення: колонний зал – мантапам і святилище – вімана. Перед колонним залом здебільшого будували портики, а навколо святилища – галереї-обходи. Над святилищем споруджували високу, конусоподібну башту шикхару, з безліччю невеликих бань. Над залом та вхідним приміщенням ставилися башти меншої висоти. У 954 році до влади в одному з північно-індійських царств Чандела прийшов цар Дханга. Під впливом жерців культу “Капула-Капіліка”, що проповідував життєві насолоди, Дханга будує в столиці царства Кхаджурахо велику кількість храмів цього культу. Найкращі майстри Індії, багато тисяч підневільних людей працювали над їх спорудженням. З 954 по 1050 рр. там було побудовано до 80 храмів, що становили казковий за красою архітектурний ансамбль. Для експлуатованого народу культ “Капула-Капіліка” був ненависним, і після смерті Дханга його наступники, боячись народного гніву, перенесли свою столицю в Махабу.